ПРИСВЯЧУЮ СІМ’Ї ПРОКОПЕНКІВ
І
Їм дощ осінній проспівав: “Амінь!”,
Рушник двокриллям на дорогу вивів…
І поцілунком впала золотінь
На зло хрипливо-відчайдушній зливі.
Для них звучав, як вперше, Мендельсон…
Рука в руці, серця в єдинім ритмі
Випереджають щастя: “Дивний сон”…
І сліз акорди падають на рими.
Ідилію не руш! Повік не руш!
Життя і так, як океан, солоне…
Застигла мить у поєднанні душ,
Розмита тим, що на щоках холоне…
ІІ
А молодість аж в скроні п’янко б’є,
Вирівнює стежки в одну дорогу.
“Кохання є! – кричить. – Погляньте, є!”,
Вінчає сонцем на долонях Бога.
Є біла сукня, вмочена в блакить,
Є безкінечні кола двох каблучок…
Вони готові світ в руках носить,
Аж поки смерть їх душі не розлучить.
Вуста в уста, і “Так” в буденність днів…
Вуста в уста і “Так” на віки вічні…
Два лебедя в життєву дійсність снів
Несуть на крилах незгасимі свічі.
2003.
Прочитано 11867 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
